На Закарпатті триває фестиваль `Гамора-2009`
Вогонь і вода – цьогорічні теми фестивалю `Гамора` - свята фольклору і ковальського мистецтва, що розпочався у суботу у Лисичеві на Іршавщині.
І саме воду для вогню використовують в оригінальній, а проте, виконаній за давніми зразками конструкції. Весела діжка – якнайкраща для роботи на фестивалі – одразу привернула увагу як гостей, так і власне ковалів. Останні між собою називають розмальовану діжку `гравіцапою` та зізнаються: подібний пристрій для роздування вогню на горнилі побачиш нечасто. Ян, коваль з Ужгорода, розповідає: знайшли опис в інтернеті, але створили – по-своєму. `Це - унікальна річ, їй нема аналогів. За суттю це міхи, от тільки - водяні, така собі помпа, нагнітаємо нею повітря…`
Аби попрацювати на подвір’ї старовинної водяної кузні `Гамора` - єдиної такої діючої в Європі - приїхало з півсотні ковалів – з Угорщини і Росії, різних регіонів України і, звісно, Закарпаття. Серед ковалів, що випробовують свою майстерність у фестивальних умовах – навіть дівчата. 14-річна Олександра – з ковальської родини, та ще й з ковальським прізвищем - Ковалик. Каже, навчитися було неважко, тим паче дівчину цікавить усе, що пов’язано з творчістю. `Спочатку треба розігріти залізо, потім покласти на ковадло, тримати добре в кліщах і бити молотком`, - оповідає не надто складну, проте доволі важку до виконання технологію. Головне, каже юна дівчина-коваль – аби молоток підходив до руки. Вона робить одну з деталей для спільного із батьком твору – звісно, на тему води і вогню. Старший у родині коваль – пан Роман - не проти захоплення доньки, ба навіть навчив усім азам. Ковальство для нього – справжнє мистецтво, та й ніколи не думав займатись чимсь іншим: мовляв, гени зобов’язують. `Десь далеко мої пращури були ковалями, у мене то лишилося, і я тепер коваль`, - каже Роман Ковалик з Червонограда.
Фестивалі необхідні для розвитку ковальської справи, адже це передовсім – спілкування, каже вже закоханий у кузню Гамора ковальський гуру. Секретар правління національної спілки майстрів ковальського мистецтва Володимир Дьомін, котрий власноруч випробував технологію старовинної водяної кузні, розсипається у компліментах фестивалю: оцей, що у Лисичеві – найкращий за атмосферою.
Над атмосферою свята стараються передовсім ковалі. Гарячі горнила, гучні молотки та творчість біля заліза… Головний майстер `Гамори` Михайло Пилипчинець радий такій навалі молодих ковалів-художників. Сам зазвичай у своїй кузні робить сільськогосподарський реманент – лопати, мотики, підкови. Каже – завжди готовий допомогти колегам, познайомити з роботою кузні. Майстрові, вочевидь, приємно бути в центрі уваги, та й такій рекламі своєї улюбленої `Гамори` радіє.
Стара кузня, що дихає водою і вогнем, таки до душі гостям. Наприкінці першого фестивального дня готова і ковальська присвята Гаморі: колесо, подібне до того, що рухає молота. Коваль зі Львова Юрій Сентемреі демонструє рухомий пристрій: `Темою була задана вода, і ми недовго думаючи змайстрували отаке колесо, таке саме, як приводить у Гаморі у дію молот. Вода ллється, колесо крутиться і рухає той молот важкий, який допомагає нам у нашому житті – у ковальстві`...
Юрко доводить: колесо крутиться, наснажене тим же потоком, що і Гамора. Стара кузня не тільки справно працює, але й надихає молодих майстрів на творчість. Свої твори вони презентуватимуть наприкінці другого фестивального дня, який проведуть разом з тими, кого не злякала суботня злива (а цьогорічний фестиваль у Лисичеві обіцяє увійти в історію як наразі найкращий за відвідуваністю). У неділю акомпанемент молотам складатимуть фольклорні колективи. Ну а ритм усьому задаватиме гучне серце Гамори – кузні на воді та вогні.
