Карпатську бджолу, яка нині є чи не найпопулярнішою на теренах екс-СРСР, вчені відкрили завдяки вдалому збігу обставин
Відкрив закарпатську трудівницю москвич
Як не дивно, але «бджоломанії» в селі немає. Власне, займаються її розведенням лише два брати Плиски – Василь та Михайло і розпочали вони цю справу десь випадково. Власне, вся історіє Карпатянки – випадковість. Як розповіли брати, у 60-х роках влада Радянського Союзу вирішила відродити вітчизняне бджолярство, занедбане за роки війни, але не культивувати бджоли інших країн, а знайти свою. Саме з цією метою й приїхав на Закарпаття старший спеціаліст аграрного інституту імені Тімірязєва Вадим Олександрович Губін.
Як розповів нам Василь Плиска, найпопулярнішими в той час в Союзі були Середньоросійські та Кавказькі бджоли, але вони мали ряд недоліків. Кавказянка виявилася занадто теплолюбивою і не витримувала суворих кліматів Північної Росії, натомість середньоросійська настільки морозу не боялася, але була занадто агресивною. Отож виникла потреба в пошуках альтернативи. Витратив Губін кілька років на пошуки Карпатської бджоли, але знайшов її… випадково. На обійсті одного з вучківських селян були вулики і Вадим Олександрович, пораючись біля них, випадково впустив на вулик стамеску. На його здивування бджоли не кинулися мститися, а відреагували на таку зухвалість цілком спокійно. Це дослідника зацікавило, він почав вивчати вучківську бджолу. Незабаром вивіз їх для дослідів у напівпустелю Узбекистану, де наші бджілки здали всі «заліки» навідмінно, після чого й розпочалося її популяризація в СРСР.
Виявилося, що Карпатянка має ряд переваг. По-перше, вже згадана нами миролюбність. По-друге, витривалість – нині Карпатські бджоли спокійно живуть у холодних російських краях, де період зимування триває 7 місяців. І, що напевно найважливіше, неймовірна працелюбність. У сприятливих умовах одна сім’я наших бджіл збирає за сезон до 150 кілограмів меду, а Василь Плиска згадує, що один з пасічників з Краснодарського краю хвалився якось, що одне сімейство назбирало йому цілих 300 кілограмів. Однак, цікавий факт, здатність до пристосування Карпатянок призвів до того, що інших бджіл поряд з ними тримати не можна – вони в такому випадку не збирають мед, а нападають на вулики двоюрідних братів, відбираючи солодкий продукт.
Вадим Губін про відкриття не забув. Він купив будинок у селі і бував там щороку до самої смерті у 2003 році, його соратник, місцевий житель Іван Юрик, котрий також багато працював з Карпатськими бджолами, помер у 2005 році. І з цього часу єдиними, хто продовжує ними займатися у Вучковому залишилися брати Плиски.
На початку 90-х бджола могла зникнути
Вони, до речі, теж залучилися до роботи, за великим рахунком, випадково. Дача Губіна знаходилася поряд з їхнім будинком, от хлопці й зацікавилися, спостерігали, допомагали. А на початку 90-х Вадим Олександрович запропонував старшому – Василю – очолити інститутську дослідну пасіку в селі. Той якраз повернувся з армії, роботи за спеціальністю не знайшов (Він закінчив Хустський лісотехнікум), отож і погодився. Згадує, що оцінили пасіку у величезну суму грошей, тому рідні не надто зраділи, що він бере на себе таку відповідальність, але справився. І, можливо, саме завдяки роботі Василя Плиски, Карпатянка не зникла. Бо у ті важкі роки про неї, за великим рахунком, забули. А так вийшла взаємовигідна ситуація. Бо через роботу Василя Карпатські бджоли не стали історією, а завдяки бджолам Василю не довелося, як більшості вучківцям, їхати за «довгим доларом» до Росії чи Чехії. З часом до роботи залучився й молодший брат Михайло. Нині вони мають десь до 200 бджолиних сімей кожен.
Але треба зазначити, що займаються вони насамперед не виробництвом меду, а вирощуванням бджолиних маток. Справа в тому, що традиційне пасічництво у гірських районах – справа мало вигідна. За сезон у таких умовах бджолина сім’я спроможна дати від сили кілограмів 10 меду, чого їй не вистачить навіть для того, аби прогодуватися в зимовий період. Натомість унікальність Вучкового полягає в тому, що тут Карпатська бджола з року в рік залишається однаковою. Це чистий, не змішаний з жодним іншим, вид бджіл, просто тому, що чужаки сюди не долітають. В нижчих районах, де можуть виживати й інші види бджіл, змішування видів неминуче, адже влітку вони пускають до своїх маток будь-яких трутнів. До чого може призвести така ситуація, найкраще ілюструє історія Америки, де змішалися європейські бджоли з африканськими, в результаті чого виникла порода бджіл-убивць, які стали нічним жахом для американців.
За Вучківськими матками приїжджають з усієї Росії
Словом, без вучківських маток бджолярам не обійтися ніяк, отож і приїжджають на Міжгірщину кожні два роки бджолярі з Краснодарського краю, зі Ставропілля, з Ростовської області, закупляють матки від братів Плисок, а вдома вже розводять їх у набагато більших масштабах і перепродують далі. Процес їм доводиться повторювати кожні два роки, бо чистим залишається лише перше покоління бджілок. Крім того, відсилають маток поштою по всій Україні, переважно на Східну. Бувало, що й просили бджолячих королев і з-за кордону. Михайло Плиска згадує, що якось відсилав їх аж до Нової Зеландії. А всього за сезон вони продають десь до півтора тисячі бджолиних маток. Робота, розповідають брати, доволі непроста, займатися розведенням королев потрібно день у день впродовж всього сезону – трьох місяців, тому самостійно з цим вони вже не справляються – залучають помічників.
Звісно, в цю пору року робити нічого – бджоли зимують. Я попросив Михайла показати, що тепер діється у вулику. Бджілки обліпили своє гніздо й вібрують крильцями, аби зберегти необхідну температуру, фотографувати Михайло не дозволяє, аби не потривожити їх. А загалом, наскільки я зрозумів, розведення бджіл – справа хоч і нелегка, але вигідна – кожна матка коштує 35 грн. Щоправда й витрати немаленькі – за зиму брати згодовують своїм «домашнім тваринам» до двох тон цукру кожен, ліки також влітають у копієчку. Василь дотепер окрім власної пасіки займається ще й інститутською, проте, каже, що хоча зарплату й виплачують вчасно, але на все інше коштів не дають. Тому й вулики, відколи стоять, жодного разу не ремонтував. А нещодавно керівництво запропонувало йому оновити бджолині будиночки… власними силами. Ставився до такого стану речей мій співрозмовник спокійно, бо знав, що грошей на бджільництво держава не виділяє, а він врешті решт з Карпатянок живе, то чому б і інституту не підсобити. Однак під час відкриття пам’ятника бджолі почув від людей, що державою на бджільництво виділяється якраз не так мало коштів, причому насамперед на культивування чистих видів смугастих, тому тепер йому й стало цікаво, чому до Вучкового ці гроші не доходять…
Але зрештою, особливого обурення така ситуація в братів не викликає. Вони, як і їхні «вихованці», працюють, пристосовуються до різних умов та живуть далі. Справу свою залишати не збираються, тож вселяють впевненість, що Карпатська трудівниця збиратиме мед для пасічників багатьох країн і надалі. А з часом, можливо, на неї звернуть більше уваги. Зрештою, не секрет, що бджільництво – улюблене хобі Президента Віктора Ющенка і, як вважають вучківці, розводить він, наймовірніше, саме карпатянку.
Юрій Лівак
"Старий Замок "Паланок"
