Цигани із Закарпаття Рима та Руслан пояснювали правоохоронцям, що змусило їх жити в умовах двох метрів під землею, і писали заяви, що більше туди не повернуться з дитиною. Але залишити облюбоване місце, тим більше, в умовах безвиході, як виявилось, не так вже просто. Днями ми побували у цих своєрідних гостях...
Містом вільних каналізаційних люків нещодавно на всю Україну прославилась Вінниця. В одному із них у мікрорайоні Вишенька, неподалік готелю «Дружба», під час рейду міліції виявили сім’ю з півторарічною дитиною.
Помешкання, де проходять труби теплотраси, стало прихистком цій родині в умовах мінусової температури зими.
Цигани із Закарпаття Рима та Руслан пояснювали правоохоронцям, що змусило їх жити в умовах двох метрів під землею, і писали заяви, що більше туди не повернуться з дитиною. Але залишити облюбоване місце, тим більше, в умовах безвиході, як виявилось, не так вже просто. Днями ми побували у цих своєрідних гостях...
Господар «елітного» помешкання Руслан привітно запросив нас ... до люка. Як виявилось, в умовах теплих труб теплотраси, нехитрих меблів із залишків картонних коробок на рівні двох метрів під землею є життя! Тут 3 в 1 і навіть більше! Кухня, ванна і кімната відпочинку. У сусідніх люках – взагалі сауна, тому помитись можна, не виходячи з рідного – водою, що протікає з труб.
Глава сім’ї виглядає щасливим, адже через два місяці стане батьком, Рима має народити другу дитину. Тому трудитись вважає за потрібне, він був не з пустими руками – за спиною повний мішок старого металобрухту, який ніс здавати. Пояснив, що збирає його протягом дня на пустирі неподалік люка і у такий спосіб заробляє собі на життя. Як доказ: біля «VIP помешкання» – знаряддя праці – ломик та лопата.
– Коли ми сюди заїхали, тут було ще чоловік 6 циган, – поділився Руслан. – Потім вони роз’їхались, хто у Київ, хто додому. А ми залишились, скоро буде третій місяць як тут живемо.
– Чому ви тут опинились?
– Обоє із Закарпаття, але не поладили з батьками і приїхали до Вінниці. Матір відмовилась від мене, коли дізналася, що я взяв жінку з дитиною. Рима мені одразу сподобалась, та й хлопчика я полюбив як свого. У мене є все, батьки, сестри, брати, але вони мене за це не поважають.
– Але це, навпаки, має робити чоловікові честь?
– Справа в тім, що це дитина не від цигана, і сама Рима через це посварилась зі своїми рідними. Та й батько дитини не визнає її за свою.
Матір Рими не дозволяла, щоб вона зі мною зустрічалась. Вона у неї взагалі недобра людина. Рима збудувала собі будинок, а матір його забрала собі.
– Як Рима у цих умовах почувається, адже вона вагітна?
– Нормально, у неї для народження вже все приготовлене. І пелюшки, і одіяло. Це ми купили за ті гроші, які заробили.
– Ви з Римою збираєтесь розписуватись?
– Так, я хочу з’їздити додому, зробити собі документи, і розпишемось. Загалом планую назбирати грошей і в Ужгороді збудувати будинок. Влітку збираємось їхати до мене. До матері Рима не буде вертатися.
– Римо, що у вас сталось з матір’ю?
– Я навчалась у Чернівцях, а потім залишилась там працювати. Маю диплом маляра-штукатура. До того, як народити малого, працювала у Чернівцях на цегельному заводі, отримувала півтори тисячі зарплати. А коли народила дитину і пішла з роботи, стало важко винаймати житло. З матір’ю не бачилась більше 10 років. Приїхала звідти з Юрком, коли йому було 4 місяці. Матір нібито зраділа, але виявилось, їй були потрібні лише гроші. Бо коли вона дізналась, що я на дитину отримала велику суму, на частину з них попросила мене збудувати хату. А коли я це зробила, вона вигнала мене на вулицю. А дитину змушувала здати у Будинок Малюка. Вона взагалі любить випити.
– Ви фактично живете просто неба, ніхто до вас не чіпляється?
– Ні, навпаки нам люди допомагають. Ті, що живуть неподалік, нас вже знають. Приносять щось з їжі, кажуть, що для малого. Бувають у нас важкі часи, коли важко напросити гроші, то є кілька жінок, які нам позичають чи продукти, чи гроші, а ми, коли заробимо, їм віддаємо.
– Де це є такі добрі люди?
– На ринку «Урожай», де я сиджу з малим на сходах біля переходу. Може, дасть Бог – ми назбираємо грошей і купимо якусь хату в селі або хтось допоможе з гуртожитком. Нам подобається у Вінниці, тут дуже добрі люди.
– Що вас знову привело у люк?
– Безвихідь. Бо грошей, аби поїхати додому, у нас поки що немає. Мене хотіли спочатку поселити у лікарню матері і дитини. Але без Руслана я б там не залишилась. Тим більше, малий був не хворий. Нас запитали, які у нас умови і де ми його купаємо. У райвідділі ми написали заяви, що більше у каналізацію не підемо з дитиною. Там боялись, що гарячі труби і може прорвати. Але на той час було дуже холодно і нам не було куди діватись. Та й ми ніякі не злодюжки чи п яниці, нікому не заважаємо...
– А коли народиться дитина, що, знову сюди?
– Після пологового (я збираюсь народжувати у Пироговці, бо там, як кажуть приймають безкоштовно), можливо, поїдемо у Львів, там ми з Римою познайомились. У посадці в лісі буде багато наших людей, будемо плести віники, корзини і цим заробляти.
Ось так живе ця дружна сім’я. Саме цим вони полюбились жителям навколишніх вулиць Польової та Павлова. Зараз майбутній тато має «головний біль», на зароблені гроші бігає купувати 3-літрові банки огірків, які із шаленою швидкістю поїдає вагітна Рима. Але каже, що для коханої людини нічого не важко! І, здається, у них все в радість, навіть життя у каналізаційному люкові...
Багато вінничан бачили, як Рима танцювала босою на вокзалах, коли був мороз. Про це подружжя скромно промовчало. Тепер зрозуміло, що у такий спосіб вони заробляли такі потрібні їм на життя гроші...
"Закарпаття Онлайн" з посиланням на "33-й канал"
